Є в Чернігові район Лісковиця. Якщо дивитися на нього по карті з київського кабінету – центр міста. Якщо ж приїхати й глянути – низина міста, куди чернігівці дивляться зверху – з Болдиних гір, з Валу. І, звісно, хіба проїжджають цим районом мимохідь, якщо не живуть там… Назвати цей район престижним може тільки той, хто Чернігова не знає.
Аж коли нарешті знайшли, домовились про ціну і відправили на узгодження в Київ. Хоча – чому столиця має вирішувати питання оренди якогось конкретного відділення «Укрпошти», якщо за наслідки господарювання відповідає в області чернігівська дирекція? Але – такі правила підпорядкування низів верхам в «Укрпошті».
А там якийсь клерк із зарплатою 30 чернігівських листонош глянув на карту – ага, так це ж центральний район Чернігова, треба ціну більшу! Все, оренда зірвалась! Приміщення стоїть німим докором централізації «Укрпошти», до нього навіть бомжі інтересу не мають, бо в цьому районі приватної забудови вони не ошиваються…
Отак було досі. Нещодавно чернігівську дирекцію «Укрпошти» очолила Олена Дорошенко. Народилася в Чернігові, навчалася в Чернігівському державному технологічному університеті, однак останні кілька років проживала в столиці. Банківську кар’єру розпочала з банку «Аваль» у Чернігові, де працювала з 1992 по 2002 рік. Наступні три роки займала посаду в банку «Надра», тут затрималася на три роки, а з 2006 по 2013 рік працювала в «Ерсте банку», що також у Чернігові. Останнє місце роботи — «Фідо банк» у Києві.
Банкір перемогла у конкурсі на посаду генерального директора чернігівської дирекції завдяки представленій нею програмі – певно, не буде помилкою сказати, що основним у ній є намір перевести практично всі функції банків у селах на поштові відділення. Скажімо, доставку пенсій.
Попередник нової директорки Володимир Приходько розповідав, як у Коропському районі бабуся двічі мусила їздити зі свого села у відділення банку в райцентрі, щоб отримати пенсію – то карточку за божником забула, то пін-код. Зрозуміло, що для переважної більшості сільських мешканців простіше, коли пенсію доставляє листоноша, коли не треба їхати в райцентр та плутатися в тих картках. Але ж в управліннях Пенсійного фонду сидять браві молодці, які, бачачи наближення пенсійного віку тітки (чи бабусі – це вже з висоти якого віку дивитися), заздалегідь агітують своїх майбутніх підопічних оформляти пенсію в банку. Бо від банку мають свій процент. Тож і плутається тітка Марія чи бабуся Ганна в банківських пін-кодах замість приємного спілкування з листоношею. Так би поговорили про дітей, про погоду, про хвороби, - уже на душі веселіше, якщо людина самотня, але ж ні – мусить пертися в райцентр, до банкомату…
До речі, в Білорусі пошта має чималий відсоток за доставку пенсій, не той мізер, що в Україні. Тож і відчувається, що там пошта таки дійсно державна.
Тож зрозуміло, що намір нового чернігівського керівника пошти повернути природній стан пошті – похвальний. Але ж і банки свого не упустять. Та й питання безпеки тих таки листонош, що мусять доставляти гроші у віддалені села без охорони ніким не проговорюється, але лишається відкритим. Як і питання різниці зарплат. Звісно, доки в селі роботи не густо, то всякій зарплаті раді, але й тягати сумки з пральним порошком, лампочками втридорога (бо так проводять тендери у Києві) та ще й із ризиком бути пограбованою через пенсії – також перспектива не з приємних. Відкрию таємницю київським чиновникам: на Чернігівщині ще й вовки є, а дороги такі бувають, що аж…
Та й головне, що листоноша сьогодні стала якоюсь роздай-бідою чи коробейником – чого вони тільки не носять/возять! А газети і журнали стають все тоншими у її сумці. Сьогодні передплата і доставка преси в структурі доходів чернігівської дирекції «Укрпошти» становить менше 10 відсотків. Відтак і інтерес агітувати людей передплачувати газети у листонош пропадає.
Та й, схоже, що скоро газети доходитимуть хіба в райцентри та великі села. Адже, скажімо, 5-денні газети («Голос України», «Україна молода», «День») доставляються передплатникам у селах хіба двічі на тиждень. Економічно невигідно ганяти автомашину з Чернігова, скажімо, у далеке село Миси за 60 кілометрів з трьома- чотирма газетами. Чи навіть з кількома їх десятками.
А мені пригадується анекдот про британську пошту. Буря, холод собачий – листоноша гребе на човні до маяка, на який треба доставити телеграму. Отримувач телеграми сидить, спокійно пихкає люлькою, слухає прокльони листоноші, тоді й каже: «Ти ще полайся, так я щоденну газету випишу!». І що ви думаєте: мусив би доставляти. Так то ж британська пошта, сер!
Василь ЧЕПУРНИЙ,
Чернігівська область. "Голос України"
